Інструкція для медичного застосування препарату

Юридична інформація

БЕРЛІПРИЛ® 5 (BERLIPRIL® 5)

БЕРЛІПРИЛ® 10 (BERLIPRIL® 10)

БЕРЛІПРИЛ® 20 (BERLIPRIL® 20)

Детальніше

БЕРЛІПРИЛ® ПЛЮС 10/25
(BERLIPRIL® PLUS 10/25)

Детальніше
Склад, лікарська форма, назва та місцезнаходження виробника, фармакотерапевтична група лікарського засобу

Склад, лікарська форма, назва та місцезнаходження виробника, фармакотерапевтична група лікарського засобу

Склад лікарського засобу

діюча речовина:
Берліприл 10: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг;
Берліприл 20: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 20 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат легкий, натрію крохмальгліколят (тип А), желатин, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид (Е 172): коричневий (Берліприл 10) або червоний (Берліприл 20).

Лікарська форма

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
Берліприл 10: блідо-коричневого кольору, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку.
Берліприл 20: блідо-червонуватого кольору, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку.
Таблетки можна розділити на еквівалентні половини.

Назва і місцезнаходження виробника

Виробники.
Виробництво “in bulk”, пакування, контроль та випуск серії: Менаріні - Фон Хейден ГмбХ.
Місцезнаходження. Лейпцігер Штрасе 7-13, 01097 Дрезден, Німеччина.

Виробництво “in bulk” та контроль серії: БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.
Місцезнаходження. Темпельхофер Вег 83, 12347 Берлін, Німеччина.

Пакування, контроль та випуск серії: БЕРЛІН-ХЕМІ АГ.
Місцезнаходження. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Пакування: Клоке Ферпакунгc-Сервіс ГмбХ.
Місцезнаходження. Макс-Бекер-Штрасе 6, 76356 Вайнгартен, Німеччина.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Код АТС С09А А02.

Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Берліприл (еналаприлу мaлeaт) – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, що є похідним двох амінокислот (L-аланіну та L-проліну). Ангіотензинперетворювальний фeрмeнт (АПФ) являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II – cубcтaнцію, що виявляє вазоконстрикторну дію. Після всмоктування еналаприл піддається гідролізу з утворенням еналаприлату, який пригнічує АПФ, у результаті чого зменшується концентрація ангіотензину-ІІ у плазмі крові, що, у свою чергу, призводить до зниження активності реніну у плазмі (за рахунок усунення негативного зворотного зв’язку з виділенням реніну) та до зменшення секреції альдостерону.
АПФ є ідентичним кіназі II. Таким чином, Берліприл також може блокувати розпад брадикініну, пeптида, який чинить на судини виражену послаблювальну дію. Незважаючи на це, роль, яку ця обставина може відігравати у терапевтичній дії еналаприлу мaлeaту, залишається невивченою.
Хоча Берліприл чинить антигіпертензивну дію, завдяки, у першу чергу, пригніченню ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, все ж таки еналаприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з низьким рівнем реніну в крові.
У пацієнтів з артеріальною гіпeртензією Берліприл призводить до зниження артеріального тиску і в лежачому, і в стоячому положенні, причому без значного підвищення частоти серцевих скорочень.
Симптоматична ортостатична гіпотензія трапляється нечасто. У деяких пацієнтів розвиток оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Різке припинення застосування Берліприлу не було пов’язане зі швидким підвищенням артеріального тиску.
Ефективний інгібіторний вплив на активність АПФ у звичайному випадку настає через 2-4 години після перорального призначення індивідуальної дози еналаприлу малеату. Прояв антигіпертензивної активності зазвичай можна помітити через 1 годину, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози. Однак при рекомендованих дозах антигіпертензивна та гемодинамічна дія триває щонайменше 24 години.
Дослідження гемодинаміки у хворих на ессенціальну артеріальну гіпертензію довели, що зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням периферичного опору в артеріях та збільшенням хвилинного об’єму крові, але частота серцевих скорочень майже не змінювалася. Після застосування Берліприлу кровообіг у нирках збільшувався, ступінь клубочкової фільтрації залишався незміненим. Ознак затримки солей та рідини не було. Однак у хворих, у яких ступінь клубочкової фільтрації до лікування Берліприлом був низьким, він підвищувався.
У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів з діабетом і без нього, а також із захворюваннями нирок після прийому еналаприлу мaлeaту спостерігалося зменшення альбумінурії, а також зменшення виведення із сечею IgG та загального білка.
При одночасному застосуванні препарату з діуретиками типу тіазидів гіпотензивний вплив Берліприлу, виявляється щонайменше адитивним. Берліприл може знижувати розвиток гіпокаліємії, спричиненої тіазидами, або перешкоджати її виникненню.
У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають препарати наперстянки та діуретики, у результаті застосування еналаприлу мaлeaту (перорально або в/в) спостерігалося зменшення периферичного опору та зниження артеріального тиску. Хвилинний обсяг крові збільшувався; частота серцевих скорочень, яка у пацієнтів із серцевою недостатністю зазвичай підвищена, навпаки – знижувалася. Так само зменшувався тиск у капілярах легенів. Переносимість фізичного навантаження та ступінь серцевої недостатності (за критеріями Нью-Йоркської асоціації кардіологів) таким же чином змінювалися у кращий бік. При тривалому застосуванні ці ефекти зберігаються. У пацієнтів із серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості, еналаприлу мaлeaт уповільнював прогресування дилатації/збільшення серця та серцевої недостатності, визначених за зменшенням кінцевого діастолічного та систолічного обсягів у лівому шлуночку та за збільшенням фракції викиду.
У хворих із проявами серцевої недостатності, що обумовлена систолічною дисфункцією (фракцій викиду менше 35 %) еналаприл покращував показник виживання та зменшував рівень госпіталізації спричинені прогресуючою серцевою недостатністю. У хворих із дисфункцією лівого шлуночка еналаприл знижував ризик інфаркту міокарда, а також ризик госпіталізації, спричинені нестабільною стенокардією. У популяції хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду менше 35 %) еналаприл зменшував частоту проявів серцевої недостатності або випадків летального наслідку, а також у хворих, які застосовували еналаприл, знижувався рівень госпіталізації через появу або загострення серцевої недостатності.
Фармакокінетика. Після перорального прийому еналаприл малеат швидко всмоктується (60 % від прийнятої дози) і його максимальна концентрація у плазмі крові спостерігається через 1 годину. Прийом їжі на його всмоктування не впливає. Вжитий орально еналаприлу малеат після всмоктування піддається швидкому та повномасштабному гідролізу до еналаприлату, потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту.
Пік концентрації еналаприлату у плазмі досягається приблизно через 4 години. Ефективний час напівнакопичення еналаприлату після багаторазового перорального застосування становить 11 годин. Ефективне пригнічення активності ангіотензинперетворювального ферменту відбувається через 2-4 години після прийому однієї дози еналаприлу малеату. Початок антигіпертензивної дії спостерігається через 1 годину, а максимальна дія – через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від дози, однак за рекомендованих дозувань антигіпертензивний і гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. У добровольців із нормальною нирковою функцією концентрація еналаприлату у сироватці крові досягає свого стаціонарного рівня приблизно через 4 доби після початку застосування. У діапазоні терапевтично значущих концентрацій у людини зв’язування з білками плазми не перевищує 60 %. Окрім перетворення в еналаприлат, даних про подальший значущий метаболізм еналаприлу малеату немає. Еналаприлат виводиться переважно нирками. Основним компонентом у сечі є еналаприлат (40 % від прийнятої дози) і незмінений еналаприлу малеат (приблизно 20 %). У пацієнтів з нирковою недостатністю експозиція еналаприлу малеату та еналаприлату в організмі підвищена.
Порушення функції нирок. У хворих на ниркову недостатність експозиція еналаприлу малеату та еналаприлату в організмі підвищена. У хворих із легкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) значення AUC (площі під кривою) еналаприлату під час постійного застосування 5 мг/добу було приблизно у 2 рази вищим, ніж у хворих з нормальною функцією нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) це значення AUC було приблизно у 8 разів вищим. На цій стадії ниркової недостатності ефективний період напіввиведення багаторазових дозувань подовжений, досягнення стаціонарного рівня уповільнено. Еналаприлат можна видалити з крові за допомогою гемодіалізу, а ступінь його діалізації становить 62 мл/хв.
Діти. Наявні обмежені дані з фармакокінетики стосовно дітей віком старше 2 місяців. Були проведені дослідження фармакокінетики із застосуванням різних доз еналаприлу малеату (орально 0,07-0,14 мг/кг/добу) у 40 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 2 місяців до 16 років. Стосовно фармакокінетики еналаприлату результати цього дослідження великих розбіжностей між дітьми та дорослими не засвідчили. Результати свідчать про збільшення AUC (при нормуванні доз у розрахунку на масу тіла) з віком, однак таке збільшення AUC не спостерігалося, якщо дози нормувалися у розрахунку на площу тіла. У стаціонарному стані середній ефективний період напівнакопичення еналаприлату становив 14 годин.

Показання, протипоказання та особливі застереження при застосуванні

Показання, протипоказання та особливі застереження при застосуванні

Показання для застосування

Артеріальна гіпертензія. Серцева недостатність з наявними симптомами. Профілактика серцевої недостатності у хворих із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду < 35 %).

Протипоказання

Підвищена чутливість до еналаприлу малеату, інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) або до одного з інших компонентів препарату. Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, який розвинувся внаслідок призначення ІАПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. ІІ або ІІІ триместр вагітності.

Особливі застереження

Симптоматична артеріальна гіпотензія.
При неускладненій артеріальній гіпертензії артеріальна гіпотензія спостерігається рідко. При нестачі рідини в організмі, наприклад внаслідок застосування діуретичних засобів, вживання їжі з малим вмістом солі, проведення гемодіалізу, поносу або блювання у хворих на артеріальну гіпертензію при лікуванні Берліприлом симптоматична артеріальна гіпотензія розвивається частіше. У хворих із серцевою недостатністю, що супроводжується нирковою недостатністю або без неї, також може спостерігатись артеріальна гіпотензія. Зокрема, це може стосуватися пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю, які застосовують великі дози петльових діуретичних засобів, у яких є гіпонатріємія або зниження функції нирок. Лікування таких пацієнтів – якщо треба підбирати нові дози Берліприлу та/або діуретика – необхідно починати та проводити під контролем лікаря. Так само чинять з хворими на ішемічну хворобу серця або з цереброваскулярною патологією, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або до інсульту. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії хворого треба перевести в горизонтальне положення та провести, у разі необхідності, внутрішньовенну інфузію розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке можна продовжити після нормалізації артеріального тиску (завдяки компенсування об’єму циркулюючої крові). У деяких хворих із серцевою недостатністю із нормальним або пониженим артеріальним тиском під впливом Берліприлу може мати місце подальше зниження артеріального тиску. Цей аж ніяк не несподіваний ефект зазвичай не є приводом для відміни лікарського засобу. Якщо зниження артеріального тиску стане симптоматичним, тобто супроводжуватиметься симптоматикою, то може виникнути необхідність зменшення дози Берліприлу та/або діуретика або відміни Берліприлу.
Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і у випадку інших вазодилататорів, рекомендується особлива обережність при застосуванні ІАПФ у пацієнтів, у яких у лівому шлуночку наявна обструкція клапанів та перешкода у ділянці виносного тракту. При шоку, що супроводжується недостатністю кровообігу, і при гемодинамічній явній перешкоді у ділянці виносного тракту слід уникати застосування цих препаратів.
Порушення функції нирок.
У пацієнтів зі зниженням функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу еналаприлу малеату слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну у пацієнта. Підтримуючу дозу підбирати залежно від реакції пацієнта на лікування. У таких пацієнтів контроль калію та креатиніну сироватки є рутинним в рамках звичайного медичного спостереження. Зокрема, були повідомлення про розвиток ниркової недостатності при застосуванні еналаприлу малеату хворим із тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, що були першопричиною захворювання, у тому числі зі стенозом ниркових артерій. Така ниркова недостатність носить оборотний характер за умови її своєчасної діагностики та відповідного лікування. У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без захворювання нирок комбінація еналаприлу малеату з діуретичним засобом може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці. У таких випадках може виникнути потреба у зменшенні дози еналаприлу малеату та/або відміні діуретика. При цьому треба подумати про можливий стеноз ниркових артерій як причину цих явищ.
Реноваскулярна артеріальна гіпертензія.
У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки лікування ІАПФ становить особливу небезпеку через можливе зниження артеріального тиску або розвитку ниркової недостатності. При цьому може виникнути втрата функції нирок, що часто проявляється лише незначними змінами показників креатиніну сироватки. Лікування цих пацієнтів потрібно розпочинати з низьких доз і під пильним наглядом лікаря, ретельно титруючи дозу та контролюючи ниркову функцію.
Трансплантація нирок.
Досвід застосування Берліприлу пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому лікування таких пацієнтів цим препаратом не рекомендується.
Печінкова недостатність.
При лікуванні ІАПФ зрідка спостерігався синдром, що починається з холестатичної жовтяниці та прогресує аж до блискавичного печінкового некрозу (іноді з летальним результатом). Патогенез цього синдрому неясний. У випадку пацієнтів, у яких при лікуванні ІАПФ спостерігається жовтяниця або виражене підвищення рівня печінкових ферментів, необхідна відміна ІАПФ та відповідне лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які отримували ІАПФ. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією та без особливих факторів ризику нейтропенія з'являється рідко. Проте хворим на колагенози із залученням в процес судин, а також тим, хто отримує імунодепресанти, алопуринол, прокаїнамід або хворим із кількома перерахованими факторами ризику еналаприл малеат слід застосовувати дуже обережно, особливо якщо має місце обмеження функції нирок. У деяких із цих пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, які іноді не піддавались інтенсивній антибіотикотерапії. Якщо такі пацієнти отримують еналаприлу малеат, то їм рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів крові та вони зобов’язані інформувати лікаря про усі ознаки будь-якої інфекції.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.
Були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані у пацієнтів, які лікувалися ІАПФ, включаючи Берліприл. Ці явища можуть з’явитися під час лікування у будь-який момент. У такому випадку препарат Берліприл треба негайно відмінити. Задля того, щоб до виписки з лікарні переконатися у повному зворотному розвитку симптомів, за пацієнтом необхідно встановити ретельний нагляд. Навіть у випадку, коли ангіоневротичний набряк вразив тільки язик при відсутності дихальної недостатності, необхідний додатковий нагляд, оскільки призначення антигістамінних засобів та кортикостероїдів може бути недостатнім. Були повідомлення про поодинокі летальні випадки на тлі розвитку набряку гортані та язика. При набряку язика, надгортанника або гортані підвищений ризик виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які перенесли операцію на дихальних шляхах. При залученні язика, голосових зв’язок або гортані з появою загрози обструкції дихальних шляхів необхідно невідкладно почати відповідне лікування, наприклад підшкірне введення 0,3-0,5 мл 0,1 % розчину адреналіну та/або вжити заходів для забезпечення прохідності дихальних шляхів.
У чорношкірих хворих порівняно з нечорношкірими має місце більша частота випадків ангіоневротичних набряків при терапії ІАПФ.
У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, спричиненого не ІАПФ, можливо, є підвищений ризик його розвитку при застосуванні ІАПФ.
Анафілактичні реакції під час десенсибілізуючої терапії, спрямованої проти отрути комах.
Зрідка при проведенні десенсибілізуючої терапії проти отрути комах та одночасному застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, що представляють загрозу для життя. Якщо показана специфічна імунотерапія (десенсибілізація) проти отрути комах, то інгібітори АПФ тимчасово замінюють іншими засобами для лікування артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності.
Анафілактичні реакції під час ЛПНЩ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїдів низької щільності).
Під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) із застосуванням декстрансульвату при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ зрідка мали місце загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо ЛПНЩ-аферез показаний, то інгібітори АПФ також тимчасово замінюють іншими засобами для лікування артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності.
Пацієнти, які лікуються за методом гемодіалізу.
При проведенні гемодіалізу з використанням high-flux мембран (наприклад, «AN 69») та одночасному застосуванні ІАПФ існує ризик появи анафілактоїдних реакцій. Тому таким пацієнтам слід використовувати або іншу мембрану, або гіпотензивний засіб іншого класу речовин.
Пацієнти, які страждають на цукровий діабет.
У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет, які перебувають на лікуванні пероральними антигіперглікемічними засобами або інсуліном, яким додатково призначили ІАПФ, у перший місяць комбінованої терапії слід ретельно контролювати показники цукру в крові.
Кашель.
Були повідомлення про кашель, пов'язаний із застосуванням ІАПФ. Типовим є відсутність мокротиння, кашель носить стійкий характер і проходить після відміни лікування. Кашель внаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.
Оперативні втручання/анестезія.
У пацієнтів, яким проводиться значне оперативне втручання або анестезія за допомогою препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприлу малеат блокує – у якості реакції на компенсаторну секрецію реніну – утворення ангіотензину II. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, вона коригується за допомогою збільшення об’єму циркулюючої крові.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів при лікуванні ІАПФ, у тому числі еналаприлу малеат, спостерігалося підвищення концентрації рівня калію в сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є: ниркова недостатність, порушення функції нирок, літній вік (віком від 70 років), цукровий діабет, такі інтеркурентні фактори як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретичних препаратів (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), застосування препаратів калію або замінників солі на основі калію, а також одночасне призначення інших ліків, що здатні підвищувати рівень калію у сироватці крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих лікарських засобів або замінників солі на основі калію у хворих із порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з летальним наслідком. Якщо застосування цих препаратів одночасно з еналаприлом вважається доцільним, то лікування слід проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у сироватці крові.
Літій.
У цілому препарати літію не рекомендується комбінувати з еналаприлу малеатом.
Етнічні відмінності.
Виразність гіпотензивної дії еналаприлу малеату – як і у випадку інших ІАПФ – у чорношкірих пацієнтів, ймовірно, може бути меншою, ніж у нечорношкірих; що, можливо, пов’язано із тим, що у чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертонію, часто має місце знижений рівень реніну у плазмі.
Лактоза.
Цей лікарський засіб містить лактозу. Хворим з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або синдромом малабсорбції глюкози-галактози цей препарат застосовувати не слід. Вміст лактози в 1 таблетці препарату Берлірприл® не перевищує 200 мг.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Препарат Берліприл може спричинювати запаморочення та слабкість, що може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування, передозування, побічні ефекти та взаємодія з іншими лікарськими засобами

Спосіб застосування, передозування, побічні ефекти та
взаємодія з іншими лікарськими засобами

Спосіб застосування та дози

Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу малеату. Дозу препарати слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та від дії препарату на артеріальний тиск. Для підбору дози і подальшого застосування використовувати препарат Берліприл, який виробляється з різним вмістом діючої речовини, а саме – таблетки по 5 мг, або по 10 мг або по 20 мг.
Артеріальна гіпертензія.
Початкова доза Берліприлу становить від 5 мг до 20 мг, залежно від ступеня тяжкості гіпертензії та стану пацієнта. Препарат приймати 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня початкова доза препарату становить 5-10 мг. У хворих із вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад при нирковій гіпертензії, при нестачі в організмі солей та/або рідини, при декомпенсації серцевої діяльності або при тяжкій артеріальній гіпертензії) у процесі лікування може мати місце значне зниження артеріального тиску, тому таким пацієнтам лікування треба розпочинати з дози 5 мг або з меншої дози під ретельним наглядом лікаря. Через попередню терапію діуретиками у високих дозах може розвинутись гіповолемія, яка може спричинити розвиток артеріальної гіпотензії на початку лікування еналаприлом малеатом. Тому таким пацієнтам рекомендується розпочинати лікування Берліприлом® з дози 5 мг або з меншої дози та при можливості за 2-3 доби перед початком терапії відмінити діуретики. Також рекомендується контроль функції нирок та рівня калію в сироватці крові. Звичайна підтримуюча добова доза становить 20 мг еналаприлу малеату, а максимальна – 40 мг на добу.
Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.
При лікуванні серцевої недостатності (СН) та безсимптомної дисфункції лівого шлуночка (БДЛШ) Берліприл® можна призначати додатково, при наявності показань, до діуретиків, препаратів наперстянки або бета-адреноблокаторів. Початкова доза препарату становить 2,5* мг. Для того щоб визначити вплив препарату на артеріальний тиск, терапію треба розпочинати під ретельним наглядом лікаря. Якщо після початку лікування не виникає симптоматична гіпотензія або вона усувається, дозу препарату слід поступово підвищувати до загальноприйнятої підтримуючої дози 20 мг, яку приймати одноразово або, залежно від переносимості, розподіляти на 2 прийоми. Таке титрування дози рекомендується проводити протягом перших 2-4 тижнів. Максимальна добова доза становить 40 мг еналаприлу малеату на добу, яку слід ділити на два прийоми.

Рекомендоване титрування дози препарату Берліприл при лікуванні СН та БДЛШ

Тиждень Дозування
Тиждень 1 День 1 - 32,5* мг/добу одноразово
День 4 - 7 5 мг/добу за 2 прийоми
Тиждень 2 10 мг/добу одноразово або за 2 прийоми
Тиждень 3 та 4 20 мг/добу одноразово або за 2 прийоми

* Для точного дозування використовують препарати з відповідним вмістом діючої речовини.
Перед і після початку терапії препаратом Берліприл слід провести ретельний контроль артеріального тиску і ниркової функції, оскільки були повідомлення про розвиток гіпотензії та рідше – ниркової недостатності. Перед початком лікування дозу діуретиків, яку застосовують пацієнти, при можливості зменшити. Гіпотензивна реакція на початку лікування Берліприлом 5 не означає, що вона буде мати місце і при тривалому лікуванні, і не виключає його подальше застосування. Також слід проводити контроль рівня калію сироватки та функцій нирок.

Дозування при порушенні функції нирок.

Кліренс креатиніну (Kr-Cl) мл/хв Початкове дозування
30 < Kr-Cl < 80 мл/хв 5-10 мг
10 < Kr-Cl < 30 мл/хв 2,5 мг
Kr-Cl < 10 мл/хв 2,5 мг у день проведення діалізу

Загалом інтервали між прийомами еналаприлу малеату слід подовжити та/або зменшити його дозу. Еналаприл піддається діалізу. У дні, вільні від проведення діалізу, доза залежить від ступеня зниження артеріального тиску.
Пацієнти літнього віку. Дозу слід підбирати залежно від стану ниркової функції.
Діти. Берліприл протипоказаний дітям віком молодше 6 років. Клінічні дані щодо застосування Берліприлу у хворих педіатричного профілю з артеріальною гіпертензією, обмежені. Якщо хворий здатний ковтати таблетки, дозу слід підбирати індивідуально, залежно від його стану та ступеня зниження артеріального тиску. Дітям старше 6 років з масою тіла від 20 до 50 кг початкова доза становить 2,5 мг, а для пацієнтів з масою тіла ≥ 50 кг – 5 мг. Берліприл призначати 1 раз на добу. Дозу слід підбирати залежно від потреб хворого. Не слід перевищувати максимальну добову 20 мг для хворих із масою тіла від 20 кг до 50 кг та 40 мг для хворих із масою тіла більше 50 кг.
Берліприл не рекомендується хворим педіатричного профілю із показником клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 через те, що відсутня відповідна інформація.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Інгібітори АПФ не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності, а у ІІ та ІІІ триместрах їх застосування протипоказано. Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенезу внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не є неспростовними, однак незначне підвищення ризику не виключається. У разі необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобами, безпека застосування яких доведена. Якщо вагітність діагностовано, застосування інгібіторів АПФ треба негайно припинити, і розпочати лікування, якщо це необхідно, альтернативними засобами. У випадку застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамнія (маловоддя), затримка осифікації кісток черепа), а у новонароджених — ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. У випадку появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібітори АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності пацієнткам показане ультразвукове дослідження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Дітей, матері яких під час вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід ретельно спостерігати на предмет артеріальної гіпотензії.
Застосування у період годування груддю.
Деякі фармакокінетичні дані підтверджують вміст ІАПФ у молоці матері в незначній концентрації. Незважаючи на те, що незначні концентрації ІАПФ клінічного значення не мають, все ж таки, через наявність ризику виникнення побічних ефектів у дитини (вплив на серцево-судинну систему та функцію нирок), а також через недостатній досвід клінічного застосування Берліприлу в цій групі пацієнтів, проводити лікування Берліприлом пацієнток – у випадку недоношених дітей або перших тижнів життя – не рекомендується, якщо дитину мати годує грудним молоком. В інших випадках лікування Берліприлом® жінок, які годують груддю, можна розглядати лише у разі нагальної потреби, і проводитися воно має під наглядом лікаря з метою контролю побічних ефектів у дитини.

Передозування

Щодо передозування у людини є лише обмежені відомості. Як найбільш вірогідними ознаками передозування дотепер вважаються тяжка артеріальна гіпотензія (виникає приблизно через 6 годин після вживання таблеток), блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступор. Іншими симптомами, що пов’язані з передозуванням ІАПФ, можуть бути недостатність кровообігу, втрата електролітів, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, відчуття страху та кашель. Після застосування 300 мг та 440 мг еналаприлу малеату у сироватці крові були встановлені його концентрації, що у 100 та 200 разів перевищували такі, що спостерігалися при застосуванні у терапевтичних дозах еналаприлу малеату.
Лікування. Рекомендується внутрішньовенна інфузія розчину натрію хлориду. При зниженні артеріального тиску хворий має зайняти горизонтальне положення і підняти нижні кінцівки. Також можливе інфузійне введення ангіотензину ІІ та/або катехоламінів. Якщо таблетки були прийняті нещодавно, то слід вжити заходів щодо виведення еналаприлу мале ату (наприклад викликання блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат видаляється шляхом діалізу. При резистентній брадикардії показаний штучний водій ритму. Необхідно постійно контролювати життєво важливі показники, рівень електролітів та креатиніну у сироватці.

Побічні ефекти

Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується наступна класифікація: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 і < 1/10; нечасто: ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000, невідомо (оцінка не може бути проведена за наявними даними).
З боку крові та лімфатичної системи. Нечасто: анемія (апластична та гемолітична у тому числі). Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну і гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, збільшення лімфатичних вузлів, аутоімунні захворювання.
З боку обміну речовин. Нечасто: гіпоглікемія.
З боку нервової системи. Часто: головний біль, депресія. Нечасто: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, запаморочення. Рідко: зміна характеру сновидінь, порушення сну.
З боку органів зору. Дуже часто: розмитість зору.
З боку серцево-судинної системи. Дуже часто: запаморочення. Часто: артеріальна гіпотензія (ортостатична гіпотензія у тому числі), синкопе, біль у грудній клітці, порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія. Нечасто: ортостатична гіпотензія, посилене серцебиття, інфаркт міокарда або церебральний інсульт вірогідно внаслідок значного зниження артеріального тиску у пацієнтів з наявністю високих факторів ризику (частота виникнення порівняна з такою у групі плацебо, а також у групах активного контролю при клінічних дослідженнях). Рідко: синдром Рейно.
З боку органів дихання. Дуже часто: сухий кашель. Часто: диспное. Нечасто: ринорея, біль у горлі та охриплість, бронхоспазм/астма. Рідко: легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозильнофільна пневмонія.
З боку травного тракту. Дуже часто: нудота. Часто: діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття. Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, відсутність апетиту, подразнення шлунка, сухість у роті, пептична виразка. Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит. Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.
З боку печінки та жовчовивідної системи. Рідко: печінкова недостатність, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит (печінковий некроз у тому числі), холестаз (жовтяниця у тому числі).
З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини. Часто: шкірний висип, реакції гіперчутливості/ ангіоневротичний набряк (у тому числі обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані). Нечасто: пітливість, свербіж, кропив’янка, алопеція. Рідко: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія. Були повідомлення про симптомокомплекс, який може супроводжуватись деякими або усіма наступними явищами: пропасницею, серозитом, васкулітом, міальгією/міозитом, артралгією/артритом, підвищенням титру антиядерних антитіл (ANA), підвищенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілією та лейкоцитозом. Може мати місце шкірний висип, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку нирок і сечовивідних шляхів. Нечасто: розлади функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія. Рідко: олігурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасто: імпотенція. Рідко: гінекомастія.
Порушення загального характеру. Дуже часто: астенія. Часто: підвищена втомлюваність. Нечасто: м’язові судоми, припливи, шум у вухах, відчуття дискомфорту, пропасниця.
Ендокринні розлади. Невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормона.
Дані лабораторного обстеження. Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну сироватки. Нечасто: підвищення рівня сечовини сироватки, гіпонатріємія. Рідко: підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення показників білірубіну сироватки крові.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Калійзберігаючі діуретики або препарати калію. ІАПФ зменшують спричинені діуретиками втрати калію.
Калійзберігаючі діуретики (наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), препарати калію або калійвмісні замінники солі можуть призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці. Якщо через виявлену гіпокаліємію одночасне застосування все ж таки необхідне, то їх слід застосовувати дуже обережно та при частому контролі рівня калію сироватки.
Діуретичні засоби (тіазидового ряду або петльові діуретики). Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може на початку терапії еналаприлу малеатом призвести до гіповолемії та таким чином підвищити ризик розвитку гіпотензії. Гіпотензивний ефект можна зменшити, якщо відмінити діуретик, компенсувати нестачу рідини або солей в організмі або якщо почати терапію еналаприлу малеатом з його низьких доз.
Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне застосування з іншими гіпотензивними засобами може підсилювати гіпотензивний ефект еналаприлу малеату. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами також може призводити до подальшого зниження артеріального тиску.
Літій. Були повідомлення про минуще підвищення кoнцeнтрaції літію в сироватці та про його токсичні ефекти при одночасному застосуванні з ІАПФ. При одночасному лікуванні діуретиками тіазидового ряду та ІАПФ може підвищитися кoнцeнтрaція літію в сироватці і тим самим – ризик інтоксикації літієм. Тому одночасне застосування еналаприлу малеату та літію не рекомендується; якщо ця комбінація все ж таки необхідна, то рекомендується ретельний контроль рівня сироваткового літію.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для анестезії та наркозу. Одночасне застосування ІАПФ із певними засобами для проведення наркозу, трициклічними антидепресантами та нейролептиками може підсилити зниження артеріального тиску.
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби(НПЗЛЗ). Тривале застосування НПЗЗ може послабляти антигіпертензивну дію ІАПФ. Ефекти НПЗЗ, у тому числі інгібіторів ЦОГ-2 та ІАПФ стосовно підвищення рівня калію у сироватці крові додаються і можуть призводити до погіршення функції нирок. Це явище зазвичай має оборотний характер. У поодиноких випадках може мати місце гостра ниркова недостатність, особливо у хворих зі зниженням ниркової функції, у таких, наприклад, як хворі літнього віку або хворі зі зниженням кількості рідини в організмі (наприклад унаслідок застосування діуретичних засобів). Як на початку лікування одночасно із зазначеними засобами, так і періодично після закінчення їх застосування необхідно забезпечити відповідне надходження рідини в організм та контроль функції нирок.
Препарати золота. У поодиноких випадках можливе виникнення нітритоїдних реакцій (набряк обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) у хворих, які лікувалися ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротималат) та інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом малеатом.
Симпатоміметичні засоби. Симпатоміметичні засоби можуть послабляти антигіпертензивну дію ІАПФ.
Антидіабетичні лікарські засоби. Результати досліджень епідеміології вказують на можливе посилення гіпоглікемічної дії протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) при одночасному застосуванні ІАПФ; при цьому є ризик розвитку гіпоглікемії. Очевидно, такі випадки мають місце, зокрема у перші тижні комбінованого лікування, а також у пацієнтів зі зниженням функції нирок.
Етиловий спирт. Етиловий спирт підсилює гіпотензивний ефект ІАПФ.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні засоби та бета-блокатори. Немає протипоказань щодо комбінації еналаприлу малеату із ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами.

Термін придатності, умови зберігання, упаковка та категорія відпуску

Термін придатності, умови зберігання, упаковка
та категорія відпуску

Термін придатності

3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

Умови зберігання

Берліприл 10: зберігати при температурі не вище 25 0С. Берліприл 20: зберігати при температурі не вище 30 0С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Блістер по 10 таблеток; по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Склад, лікарська форма, назва та місцезнаходження виробника, фармакотерапевтична група лікарського засобу

Склад, лікарська форма, назва та місцезнаходження виробника, фармакотерапевтична група лікарського засобу

Склад лікарського засобу

діюча речовина: 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат; магнію карбонат легкий; желатин; заліза оксиду гідрат жовтий (Е 172), натрію крохмальгліколят (тип А); кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
Пласкі з обох боків світло-жовті таблетки, зі скошеними краями і насічкою для поділу з одного боку.
Насічка для поділу призначена виключно для того, щоб розділити таблетку навпіл для полегшення її ковтання, а не для її поділу на рівні дози.

Назва і місцезнаходження виробника

Виробники.
Виробництво “in bulk”, контроль серій:
БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП). Місцезнаходження. Темпельхофер Вег 83, 12347 Берлін, Німеччина.

Кінцеве пакування, контроль та випуск серій:
БЕРЛІН-ХЕМІ АГ (МЕНАРІНІ ГРУП). Місцезнаходження. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретичні засоби. Код АТС С09В А02.

Берліприл плюс 10/25 – це комбінований препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ – еналаприл та антигіпертензивний діуретичний засіб – гідрохлортіазид.

Фармакодинаміка.
ЕНАЛАПРИЛ.
Еналаприлу малеат – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного 2 амінокислот – L-аланіну та L-проліну. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу та каталізує перетворення ангіотензину І у ангіотензин ІІ, що чинить вазопресорну дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується з утворенням еналаприлату, який, у свою чергу, пригнічує АПФ. Це призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові та подальшого збільшення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму від’ємного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази ІІ, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну – потужного вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з’ясована. Антигіпертензивна дія еналаприлу, у першу чергу, пов’язана з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але препарат знижує артеріальний тиск і у хворих з низькореніновою формою гіпертензії. Застосування еналаприлу хворим на артеріальну гіпертензію супроводжується зменшенням артеріального тиску у горизонтальному та вертикальному положенні тіла без суттєвого збільшення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких хворих оптимальне зниження артеріального тиску відбувається тільки через кілька тижнів лікування. Раптове припинення терапії не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 тижні при застосуванні препарату 1 раз на добу перорально. Антигіпертензивна дія проявляється вже протягом години після прийому, але максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин. Тривалість дії препарату залежить від його дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз гіпотензивний та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. При оцінці гемодинаміки у хворих з ессенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням серцевого викиду з мінімальною зміною частоти серцевих скорочень. Після застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді як швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Затримки натрію та води при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у хворих з попередньо низькою швидкістю клубочкової фільтрації цей показник може збільшуватися на тлі лікування. У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених на хворих із порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов’язаної із застосуванням діуретичних засобів тіазидової групи.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору та, меншою мірою, калію та магнію, збільшуючи об’єм сечі та сприяючи зниженню артеріального тиску. Сечогінний ефект препарату завзичай проявляється через 2 години після перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 години та триває протягом 6-12 годин. При досягненні певної дози збільшення терапевтичного ефекту діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як тяжкість небажаних реакцій збільшується. При відсутності ефекту збільшення дози препарату більше рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується численними небажаними реакціями.

ЕНАЛАПРИЛ/ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Проведені клінічні дослідження довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду спричинює більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, обумовленої гідрохлортіазидом.

Фармакокінетика.
ЕНАЛАПРИЛ.
Абсорбція. Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом години. Виходячи із вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування після перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60 %. Вживання їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Після всмоктування еналаприл швидко та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 години після перорального застосування еналаприлу у вигляді таблетки. Ефективний період напіввиведення для еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу становить 11 годин. При нормальній функції нирок рівнозважена концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після початку його застосування.
Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступінь зв’язування еналаприлату з білками крові людини не перевищує 60 %.
Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічним перетворенням за виключенням конверсії в еналаприлат. Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. У сечі визначаються еналаприлат, на долю якого припадає 40 % від застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).
Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну – 40-60 мл/хв) AUC (площа під кривою “концентрація-час”) еналаприлату у стані рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У таких хворих при багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний період напіввиведення еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Після перорального застосування гідрохлортіазид досить швидко всмоктується в об’ємі 80 % від застосованої дози. Вживання їжі не впливає на його всмоктування. Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 2-5 годин. Приблизно 50-60 % гідрохлортіазиду зв’язується з альбуміном, але більша його частина накопичується в еритроцитах. Середній період напіввиведення становить 5-15 годин. Гідрохлортіазид виводиться нирками практично у незміненому стані ( > 95 %).

Показання, протипоказання та особливі застереження при застосуванні

Показання, протипоказання та особливі застереження при застосуванні

Показання для застосування

Ессенціальна гіпертензія.
Берліприл плюс 10/25 показаний тоді, коли зниження артеріального тиску недостатнє при застосуванні монотерапії еналаприлом малеатом.Цей лікарський засіб може застосовуватися для заміни комбінованої терапії еналаприлом малеатом 10 мг та гідрохлортіазидом 25 мг при стабільному стані хворого при цих дозах.

Протипоказання

- Підвищена чутливість до еналаприлу або до інших інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту (АПФ), діуретичних засобів групи тіазидів, засобів групи сульфонамідів/препаратів сульфонілсечовини або до будь-якої іншої допоміжної речовини лікарського засобу;
- ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений застосуванням інгібітору АПФ;
- спадкова/вроджена схильність до ангіоневротичного набряку;
- тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) та лікування методом гемодіалізу, анурія;
- стеноз ниркових артерій;
- тяжкі порушення функції печінки.

Особливі застереження

ЕНАЛАПРИЛ.
Симптоматична артеріальна гіпотензія. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у хворих з неускладненою артеріальною гіпертензією. При застосуванні еналаприлу ризик її розвитку підвищується при порушенні водно-електролітного обміну, дієти з обмеженням вживання солі, діалізі, діареї або блюванні. Артеріальна гіпотензія спостерігалася у хворих із серцевою недостатністю із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Її ризик вищий у хворих із серцевою недостатністю більш тяжкого ступеня, що пов’язано із застосуванням високих доз петльових діуретичних засобів, гіпонатріємією або порушенням функції нирок. У таких хворих лікування слід починати під суворим медичним спостереженням і під час лікування регулярно контролювати їх стан. Ці рекомендації стосуються і хворих на ішемічну хворобу серця або з ураженням судин головного мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу. При появі артеріальної гіпотензії хворого треба перевести у горизонтальне положення і за необхідності провести інфузію 0,9 % розчину натрію хлориду. Перехідна артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого лікування, яке може бути продовжене після нормалізації артеріального тиску на тлі інфузійної терапії.
Стеноз устя аорти та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші судинорозширювальні засоби, інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати хворим із порушенням відтоку крові з лівого шлуночка, а також при кардіогенному шоку та стенозі, що спричинює суттєвий вплив на гемодинаміку.
Порушення функції нирок. При порушенні функції нирок початкову дозу еналаприлу визначають, враховуючи кліренс креатиніну, і далі коригують відповідно до реакції організму на лікування. У таких хворих слід регулярно контролювати рівень калію та креатиніну в сироватці крові. Були повідомлення про розвиток ниркової недостатності на тлі лікування еналаприлом, головним чином у хворих з тяжкою серцевою недостатністю або із захворюваннями нирок, у тому числі зі стенозом ниркової артерії. При своєчасному діагностуванні та адекватному лікуванні ця ниркова недостатність має оборотний характер. У деяких хворих без явної патології нирок спостерігалося збільшення концентрації сечовини та креатиніну у крові, особливо при одночасному застосуванні еналаприлу та діуретичних засобів. У такому випадку може вимагатися зниження дози еналаприлу та/або відміна діуретичного засобу. При цьому, у першу чергу, треба мати на увазі можливість наявності стенозу ниркової артерії.
Вазоренальна артеріальна гіпертензія. Застосування інгібіторів АПФ у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. У цьому випадку порушення функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами концентрації креатиніну в сироватці крові. Таким хворим препарат застосовують під постійним медичним спостереженням у низькій дозі, яку поступово обережно підвищують, під контролем функції нирок.
Трансплантація нирки. Клінічний досвід застосування препарату Берліприл плюс 10/25 у хворих, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, тому препарат не рекомендується даній категорії пацієнтів.
Печінкова недостатність. У рідких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, що починався з холестатичної жовтяниці або гепатиту і закінчувався блискавичним некрозом печінки, інколи з летальним кінцем. Механізм розвитку такого синдрому не з’ясований. Хворим, у яких на тлі лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або суттєво підвищується рівень печінкових ферментів, треба припинити застосування інгібітору АПФ та розпочати відповідне лікування.
Нейтропенія/агранулоцитоз. Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших провокуючих факторів нейтропенія виникає досить рідко. Еналаприл слід з обережністю застосовувати хворим з ураженням судин на тлі колагенових захворювань, при лікуванні імунодепресивними засобами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо у хворих із попереднім ушкодженням нирок. У деяких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які не піддавалися антибіотикотерапії. Під час застосування еналаприлу у таких хворих слід періодично перевіряти лейкоцитарну формулу, при цьому усім хворим рекомендують повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекційного процесу.
Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, були повідомлення про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника, гортані. Такий набряк може розвинутися у будь-який час на тлі лікування. У цьому випадку слід негайно припинити застосування препарату Берліприл плюс 10/25, хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення усіх симптомів. Навіть якщо ангіоневротичний набряк вражає тільки язик, без супутньої дихальної недостатності, треба тривале спостереження за хворим, оскільки застосування антигістамінних препаратів та кортикостероїдних засобів може бути недостатнім. У рідкісних випадках були повідомлення про летальні випадки через ангіоневротичний набряк гортані та язика. При набряку язика, надгортанника або гортані підвищений ризик обструкції дихальних шляхів, особливо у хворих, які нещодавно перенесли операцію на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно вжити негайних заходів, у тому числі може знадобитися підшкірна ін’єкція розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Надалі хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. У представників негроїдної раси відмічалися більш часті випадки ангіоневротичного набряку порівняно з іншими хворими, які отримували інгібітори АПФ. Хворі з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку іншого походження при застосуванні інгібіторів АПФ підпадають у групу підвищеного ризику щодо цього ускладнення.
Анафілактичні реакції при десенсибілізації отрутою комах. У рідких випадках у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні десенсибілізації отрутою комах. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою десенсибілізації.
Анафілактичні реакції при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у хворих, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю, при проведенні аферезу ЛПНЩ з декстрином сульфатом. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібітору АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Гемодіаліз. Були повідомлення про розвиток анафілактичних реакцій при проведенні гемодіалізу з мембранами високої пропускної здатності (наприклад AN 69) у хворих, які отримували інгібітори АПФ. При необхідності такої процедури рекомендується використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати препарат іншого антигіпертензивного класу.
Хворі на цукровий діабет. Хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні засоби або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ треба попередити про необхідність ретельного контролю рівня цукру у крові для уникнення розвитку гіпоглікемії, особливо у перший місяць одночасного застосування.
Кашель. Були повідомлення про появу ”впертого” непродуктивного кашлю при застосуванні інгібітору АПФ, який припинявся після його відміни, що слід враховувати при проведенні диференційної діагностики причини кашлю.
Хірургічні втручання/анестезія. При виконанні хірургічних втручань або застосуванні наркозу із застосуванням препаратів, що знижують артеріальний тиск, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ за рахунок компенсаторного вивільнення реніну. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії, спричиненої цим механізмом, її усувають за допомогою інфузійної терапії.
Гіперкаліємія. У деяких хворих, які застосовують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік хворого (старше 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі такі, як зневоднення, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз та супутнє застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад спіронолактон, епленерон, тріамтерен, амілорид), калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, а також інших засобів, що призводять до підвищення рівня калію у крові (наприклад гепарин). При застосуванні препаратів калію, калійзберігаючих діуретичних засобів, калієвих добавок або замінників солі, що містять калій, у хворих з порушенням функції нирок можливе значне підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія здатна спричинити розвиток тяжких аритмій, у тому числі з летальним кінцем. Якщо застосування вищезазначених засобів з еналаприлом доцільно, лікування треба проводити з обережністю, регулярно контролюючи рівень калію у крові.
Літій. Одночасне застосування еналаприлу та препаратів літію не рекомендується.
Етнічні відмінності. Як і у випадку інших інгібіторів АПФ, у хворих негроїдної раси антигіпертензивний ефект еналаприлу може бути менш виражений, ніж у інших пацієнтів, можливо, через більшу розповсюдженість низького рівня реніну в осіб даної раси.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Порушення функції нирок. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів не завжди доцільно при лікуванні хворих з порушенням функції нирок. Вони неефективні при показниках кліренсу креатиніну 30 мл/хв та нижче (наприклад у хворих з нирковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня). У хворих із захворюваннями нирок застосування препаратів групи тіазидів може загострити азотемію. При порушенні функції нирок можуть спостерігатися кумулятивні ефекти препарату. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною (збільшення фракції небілкового азоту), необхідно ретельно переглянути призначене лікування і, за необхідності, відмінити гідрохлортіазид.
Печінкова недостатність. Препарати групи тіазидів повинні з обережністю застосовуватися у хворих із порушенням функції печінки або її прогресуючим захворюванням, оскільки незначні зміни вмісту рідини та водно-сольового балансу в організмі можуть спричинити печінкову кому.
Метаболічні та ендокринні ефекти. Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. У хворих на цукровий діабет може вимагатися зміна дозування пероральних антидіабетичних засобів. Під час застосування препаратів групи тіазидів може проявитися прихований цукровий діабет. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів може призвести до збільшення рівня холестерину та тригліцеридів у сироватці крові, а у деяких хворих може розвинутися гіперурикемія або подагра.
Електролітні порушення. У будь-якого хворого, який застосовує діуретичні засоби, треба періодично контролювати рівень електролітів у плазмі. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-передвісниками появи водно-електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, сонливість, запаморочення, неспокій, біль або судоми у м’язах, слабкість у м’язах, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та розлади з боку травного тракту, такі як нудота та блювання. Хоча при застосуванні гідрохлортіазид може виникнути гіпокаліємія, одночасне застосування еналаприлу зменшує цей ефект. Ризик гіпокаліємії більш вірогідний у хворих з цирозом печінки, у хворих з значно підвищеним діурезом, з недостатнім надходженням в організм електролітів, у хворих, які одночасно застосовують кортикостероїдні засоби або адренокортикотропний гормон (АКТГ). У хворих з набряками у спекотну погоду може виникати гіпонатріємія розведення. Дефіцит хлоридів зазвичай помірно виражений та не вимагає терапевтичного втручання. Препарати групи тіазидів можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричинювати оборотне та легке підвищення рівня кальцію у сироватці крові при відсутності відповідних захворювань, що впливають на його метаболізм. При прихованому гіперпаратиреозі може спостерігатися виражена гіперкальціємія. Застосування препаратів групи тіазидів треба припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз. Препарати групи тіазидів можуть збільшувати виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Антидопінговий тест. Гідрохлортіазид, що міститься у цьому препараті, може обумовити хибнопозитивний результат антидопінгового тесту.
Інше. У хворих на бронхіальну астму в анамнезі або без неї можуть виникати реакції гіперчутливості. Також були повідомлення про підвищений ризик посилення або активізації перебігу системного червоного вовчака.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ ТА ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.
Ризик гіпокаліємії. Застосування цього комбінованого препарату не виключає ризик розвитку гіпокаліємії. Під час його застосування слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові.
Поєднання з препаратами літію. Препарат Берліприл плюс 10/25 не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію через збільшення токсичності останніх.
Лактоза. Цей препарат містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати хворим з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази або порушення всмоктування глюкози-галактози.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
У деяких хворих під час застосування цього препарату можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню автотранспортом та роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це найбільш вірогідно на початку лікування, при підвищенні дози або зміні препарату, а також при застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам’ятати, що застосування препарату Берліприл плюс 10/25 може супроводжуватися запамороченням та слабкістю.

Спосіб застосування, передозування, побічні ефекти та взаємодія з іншими лікарськими засобами

Спосіб застосування, передозування, побічні ефекти та
взаємодія з іншими лікарськими засобами

Спосіб застосування та дози

Цей лікарський засіб не показаний для початкового лікування ессенціальної гіпертензії. На перших етапах слід підбирати оптимальні дози його окремих компонентів. За необхідності хворому призначають застосування комбінованого препарату з фіксованими дозами діючих речовин замість монотерапії.
Стандартна добова доза препарату становить 1 таблетка на добу. Таблетку приймають незалежно від вживання їжі, вранці, і запивають достатньою кількістю рідини, наприклад склянкою води.
При переведенні хворих з монотерапії еналаприлом на препарат Берліприл плюс 10/25, особливо хворих з водно-електролітними порушеннями (наприклад після блювання, діареї, лікування діуретичними засобами), з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою формою артеріальної гіпертензії у тому числі ниркового походження, можливе значне зниження артеріального тиску, тому такі хворі повинні перебувати під наглядом приблизно 8 годин після застосування першої дози.
Ниркова недостатність (кліренс креатиніну – 30-80 мл/хв). Берліприл плюс 10/25 протипоказаний хворим з тяжкою нирковою недостатністю. Його призначення можливе хворим, у яких кліренс креатиніну становить > 30 але < 80 мл/хв, але тільки після підбору діючих речовин окремо. У таких хворих доза рекомендована початкова доза еналаприлу становить 5-10 мг.
Хворі літнього віку. Дані про взаємозв’язок ефективності та безпеку препарату з віком пацієнта відсутні. При застосуванні препарату треба враховувати функцію нирок.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Препарат Берліприл плюс 10/25 не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності. Препарат протипоказаний у ІІ та ІІІ триместрі вагітності. Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенної дії інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не дозволяють зробити остаточний висновок, однак ризик подібних ефектів повністю виключити не можна. Хворим, які планують вагітність, рекомендується застосування інших антигіпертензивних засобів, безпека яких доведена під час вагітності, якщо тільки у застосуванні інгібіторів АПФ немає нагальної потреби. У випадку настання вагітності застосування інгібіторів АПФ слід негайно припинити і, за необхідності, розпочати застосування альтернативних засобів. У ІІ та ІІІ триместрі інгібітори чинять токсичний вплив на плід (пригнічення функції нирок, маловоддя, затримка осифікації кісток черепа) та у немовляти (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У випадку необхідності застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності треба перевіряти функцію нирок та осифікацію кісток черепа у плода за допомогою ультразвукового дослідження. Немовлята, матері яких застосовували інгібітори АПФ, повинні перебувати під наглядом з метою виявлення можливої артеріальної гіпотензії.
При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду у ІІІ триместрі вагітності можлива фетоплацентарна ішемія та затримка розвитку плода. Також були повідомлення про рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у немовлят, матері яких застосовували гідрохлортіазид невдовзі до пологів. Гідрохлортіазид може зменшувати об’єм плазми та матково-плацентарний кровотік.
Препарат Берліприл плюс 10/25 протипоказаний у період годування груддю. У людини еналаприл та гідрохлортіазид проникають у грудне молоко. Застосування діуретичних засобів групи тіазидів під час годування груддю у годуючих матерів супроводжувалося зменшенням або припиненням вироблення молока. Через можливі серйозні небажані реакції у немовлят на обидва активні компоненти цього препарату його застосування припиняють у період годування груддю. У іншому випадку жінкам рекомендують відмовитися від годування дитини груддю.
Діти. Застосовувати препарат не рекомендується через відсутність інформації щодо його ефективності та безпеки при застосуванні дітям.

Передозування

Спеціальних вказівок по лікуванню хворих із передозуванням препарату Берліприл плюс 10/25 немає. Лікування носить симптоматичний та підтримуючий характер. У випадку передозування слід припинити застосування препарату, хворий повинен перебувати під медичним наглядом.
Лікування. Можливими заходами по усуненню передозування є штучне блювання, застосування активованого вугілля та проносних засобів у тому випадку, коли препарат було прийнято нещодавно, а також боротьба зі зневодненням, порушенням електролітного балансу та артеріальною гіпотензією за допомогою загальноприйнятих методів.
Еналаприлу малеат. Дотепер найчастішою ознакою передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що розпочинається приблизно через 1 годину після застосування таблеток та супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі симптоми: гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, стан тривоги та кашель. Були повідомлення про випадки перорального застосування 300 мг та 400 мг еналаприлу, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлу в сироватці крові у 100 та 200 разів порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз. Лікування. Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії хворого слід перевести у горизонтальне положення. Можливо проведення внутрішньовенної інфузії ангіотензину ІІ та/або препаратів катехоламінової групи. Якщо застосування еналаприлу відбулося нещодавно, показані такі заходи по його виведенню з організму: штучне блювання, промивання шлунка, застосування адсорбентів та сульфату натрію. Еналаприлат піддається виведенню за допомогою гемодіалізу. При стійкій брадикардії показано застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити неперервний контроль життєвих показників організму та рівня електролітів у сироватці крові.
Гідрохлортіазид. Найчастішими ознаками передозування є симптоми, обумовлені зниженням рівня електролітів у сироватці крові (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. У випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія здатна призвести до збільшення серцевих аритмій.

Побічні ефекти

Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується така класифікація: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 і < 1/10; іноді: ≥ 1/1000 і < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 і < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000; не відомо: за наявними даними частоту встановити неможливо.
ЕНАЛАПРИЛ.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи.
Іноді: анемія, у тому числі апластична та гемолітична.
Рідко: нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
Порушення з боку ендокринної системи.
Не відомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (SIADH).
Порушення харчування та обміну речовин.
Іноді: гіпоглікемія, анорексія.
Психічні порушення.
Часто: депресія.
Рідко: незвичні сновидіння, порушення сну.
Порушення з боку нервової системи.
Часто: головний біль.
Іноді: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, запаморочення.
Порушення з боку органа зору.
Дуже часто: розпливчатість зору.
Порушення з боку вуха та лабіринту.
Іноді: шум у вухах.
Порушення з боку серцево-судинної системи.
Дуже часто: запаморочення.
Часто: артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія.
Іноді: припливи, пальпітація, інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, вірогідно на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у хворих групи ризику.
Рідко: синдром Рейно.
Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.
Дуже часто: кашель.
Часто: задишка.
Іноді: ринорея, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/астма.
Рідко: легеневі інфільтрати, респіраторний дистрес-синдром (у тому числі пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
Порушення з боку травного тракту.
Дуже часто: нудота.
Часто: діарея, біль у животі, зміна смакового сприйняття.
Іноді: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспептичні розлади, запор, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм.
Рідко: стоматит/афтозний стоматит, глосит.
Дуже рідко: ангіоневротичний набряк кишечнику.
Порушення з боку гепатобіліарної системи.
Рідко: печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним кінцем), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), холестаз, у тому числі із жовтяницею, холецистит (зокрема у хворих з діагностованим холелетіазом).
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Часто: висипання (екзантема), гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (були повідомлення про набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані).
Іноді: посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив’янка, алопеція.
Рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пухирчатка, еритродермія, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака.
Описаний симптомокомлекс, який включає такі явища: підвищення температури, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр АНА (антиядерних антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
Порушення з боку опорно-рухового апарату.
Часто: судоми м’язів.
Іноді: артралгії.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.
Іноді: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.
Рідко: олігурія, інтерстиціальний нефрит.
Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Іноді: імпотенція.
Рідко: гінекомастія.
Системні порушення та ускладнення у місці введення.
Дуже часто: астенія.
Часто: підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці.
Іноді: загальне нездужання, підвищення температури тіла.
Додаткові методи дослідження.
Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові.
Іноді: підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія.
Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Інфекції та інвазії.
Рідко: сіаладеніт.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: лейкопенія, нейтропенія або агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.
Порушення з боку імунної системи.
Рідко: анафілактичний шок.
Порушення харчування та обміну речовин.
Дуже часто: гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітні порушення, у тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія, підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові.
Іноді: подагра, анорексія, втрата апетиту.
Дуже рідко: метаболічний алкалоз.
Психічні порушення. Рідко: неспокій, депресія, порушення сну.
Порушення з боку нервової системи.
Часто: переднепритомний стан, головний біль.
Рідко: парестезія.
Порушення з боку органа зору.
Іноді: ксантопсія, оборотна розмитість зору.
Порушення з боку вуха та лабіринту.
Дуже рідко: запаморочення.
Кардіологічні порушення.
Часто: пальпітація.
Рідко: порушення ритму серця.
Порушення з боку судинної системи.
Часто: ортостатична гіпотензія.
Рідко: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
Порушення з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.
Іноді: дихальна недостатність (у тому числі пневмоніт та набряк легень).
Порушення з боку травного тракту.
Часто: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.
Порушення з боку гепатобіліарної системи.
Іноді: жовтяниця (на тлі внутрішньопечінкового холестазу).
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Іноді: реакції фотосенсибілізації, висипання, кропив’янка.
Рідко: шкірні реакції, що нагадують шкірну форму системного червоного вовчака, реактивація шкірної форми червоного вовчака, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.
Порушення з боку опорно-рухового апарату.
Рідко: судоми м’язів.
Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.
Іноді: інтерстиціальний нефрит.
Рідко: порушення функції нирок.
Системні порушення.
Часто: загальна слабкість.
Іноді: підвищення температури тіла.
Додаткові методи досліджень.
Часто: оборотне підвищення у сироватці крові рівня речовин, що виводяться нирками (креатинін, сечовина, сечова кислота).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

ЕНАЛАПРИЛ.
Калійзберігаючі діуретичні засоби або препарати калію. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичним засобом. Калійзберігаючі діуретичні засоби (наприклад спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій можуть призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, то їх слід застосовувати з обережністю та регулярно контролювати рівень калію у крові.
Діуретичні засоби (групи тіазидів та петльові діуретичні засоби). Попереднє лікування високими дозами діуретичних засобів може призвести до зневоднення та виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом. Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшенням кількості солі та рідини, що вживається, шляхом застосування еналаприлу у низьких початкових дозах.
Трициклічні антидепресантні засоби/нейролептичні засоби/анестетичні засоби/наркотичні засоби. Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні наведених вище засобів з інгібіторами АПФ.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). При тривалому застосуванні НПЗЗ можливе послаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Сполучення НПЗЗ (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. У рідкісних випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих із порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або у хворих зі зменшеним об’ємом циркулюючої крові, у тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів.
Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначених для ін’єкційного введення (натрію ауротіомалат), були повідомлення про виникнення рідкісних нитроїдних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи до обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія.
Симпатоміметичні засоби. Можливе послаблення дії інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні засоби. За даними епідеміологічних досліджень одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найбільш вірогідно у перші тижні такого лікування та при порушенні функції нирок.
Етанол. Дія інгібіторів АПФ посилюється.
Ацетилсаліцилова кислота/тромболітичні засоби/засоби групи бета-блокаторів. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та бета-адреноблокаторами небезпеки не становить.
ГІДРОХЛОРТІАЗИД.
Амфотерицин В (при парентеральному застосуванні)/карбеноксолон/кортикостероїдні засоби/кортикотропін (АКТГ)/проносні засоби стимулюючої дії. При одночасному застосуванні цих засобів з гідрохлортіазидом можливі електролітні порушення, зокрема гіпокаліємія.
Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можливе посилення ортостатичної артеріальної гіпотензії.
Антидіабетичні засоби (пероральні засоби, інсулін). Можливе послаблення цукрознижувальної дії під впливом гідрохлортіазиду.
Солі кальцію. При одночасному застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальцію в сироватці крові через зменшення його виведення.
Серцеві глікозиди. На тлі можливої гіпоглікемії, спричиненої гідрохлортіазидом, збільшується ризик розвитку інтоксикації препаратами наперстянки.
Холестерамін та колестипол. Ці засоби можуть зменшувати всмоктування гідрохлортіазиду. Діуретичні засоби сульфонамідної групи треба застосовувати не менш ніж за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування холестираміну або колестиполу.
Недеполяризуючі міорелаксантні засоби (наприклад тубокурарину хлорид). Гідрохлортіазид може посилювати їх дію.
Препарати, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію. Через підвищений ризик розвитку гіпокаліємії слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з препаратами, що можуть спричинювати двонаправлену веретеноподібну шлуночкову тахікардію (наприклад, деякі антиаритмічні засоби, деякі нейролептичні засоби) та іншими препаратами, що можуть призводити до такої форми аритмії.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). Можуть послаблювати діуретичну, натрійуретичну та антигіпертензивну дію діуретичних засобів тіазидового ряду.
Імунодепресантні засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливе зниження кількості лейкоцитів, лейкопенія.
Цитостатичні засоби (наприклад циклофосфамід, фторурацил, метотриксат). Можливе посилення токсичної дії на кістковий мозок, зокрема розвиток гранулоцитопенії, через погіршення виведення цих засобів нирками, спричиненої гідрохлортіазидом.
Засоби для лікування подагри (наприклад, алопуринол, бензбромарон). Може бути потрібне збільшення дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечової кислоти у крові.
Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентиромідом. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть знижувати у сироватці крові концентрацію йоду, що зв’язаний з білками, при відсутності інших ознак ураження щитовидної залози.

КОМБІНОВАНИЙ ПРЕПАРАТ ЕНАЛАПРИЛУ/ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ.
Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливо посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлортіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними препаратами можливе подальше значне зниження артеріального тиску.
Літій. Були повідомлення про оборотне збільшення рівня літію у сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, що вже має місце на тлі застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінований препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а за необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Термін придатності, умови зберігання, упаковка та категорія відпуску

Термін придатності, умови зберігання, упаковка
та категорія відпуску

Термін придатності

3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °С! Для захисту від попадання вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

10 таблеток у блістері; по 2 або по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.